У 30-ту річницю смерті Ванди Руткевич Сейм Республіки Польща віддав видатній альпіністці шану, проголосивши 2022 рік роком Ванди Руткевич.
У постанові Сейму багато добрих слів на адресу героїні. «Вона подолала бар’єри, започаткувала жіночі команди в альпінізмі, бо не сприймала зверхнього ставлення до талановитих альпіністок як до прикрас в чоловічих експедиціях. Ванда Руткевич вражала силою, фізичною підготовкою та інтелектом», - йдеться у постанові.
Ванда Руткевич була неймовірно сильною особистістю. У цьому була її перевага і її трагедія. Навіть ті, хто ходили із Вандою у зв’язках, переважно не розуміли її. Не розуміли сили її захоплення горами і ризиком. Її націленості на ще далі, ще вище, впертості та амбіцій.
Кар’єра Руткевич припала на часи, коли жіночі досягнення були рідкістю. Її подруги-альпіністки створювали сім’ї, мали дітей. Без ентузіазму сприймали нові виклики, адже альпінізм пов'язаний з неабиякою небезпекою. А Ванда без адреналіну перемоги, здавалося, не могла жити.
Справедливості ради, треба сказати, що Ванда не була першою талановитою альпіністкою, були інші сильні жінки. Але вони здобували кілька вершин й поверталися до низин. Ванда мала спортивний підхід і все збільшувала висоту.
Руткевич не вміла здаватися. Її амбіції та величезні вимоги до себе перетворювали її на надлюдину. Ванда могла мати сині пальці, бути промоклою та понівеченою, але про те, щоб відступити, не могло бути й мови. Не сприймала того, що інші не виявляють такої ж рішучості. Злилася, що її не розуміють.
Ванда Руткевич була настільки неординарною, що її особа приголомшує досі, навіть якщо знайомишся з нею через сторінки книг чи статтей.
Хочеться зрозуміти її, розгадати – звідки у тендітній дівчині аристократичного вигляду було стільки сили, цілеспрямованості і затятості.
Дослідники життя Ванди схильні шукати причини сили її характеру у життєвих трагедіях, які Ванда пережила малою, зокрема смерть молодшого брата. Багато писалося про сім’ю Блашкевичів (Руткевич – прізвище Ванди за чоловіком), у якій Ванді начебто було незатишно. Але це такі припущення, які можуть виникати з об’єктивних фактів, а можуть бути додуманими.
Ванда народилася 4 лютого 1943 року у невеликій місцевості Плунге у Литві. Час, зрозуміло, був нелегкий. Коли Ванді було три роки, родина переїхала у Вроцлав. Оселилися у будинку, який перепав після німців. Чужий дім був заповнений чужими речами. Будівля протікала і була нестабільною. Нестабільним, кажуть дослідники, було й почуття безпеки Ванди та її братів-сестер. Батьки також не були гармонійною парою. Мама-аристократка не вміла вести господарство, більше цікавилася езотерикою, ніж дітьми. Батько-інженер мав критичне мислення і талант винахідника.
Ванда взяла від батьків усе краще. По мамі була аристократично витонченою і вродливою, від батька перейняла любов до спорту і точних наук. Легко вчилася, бралася за кожен вид спорту – і все їй вдавалося. Ванда бігала, стрибала, плавала, штовхала ядро, метала спис, займалася художньою гімнастикою, грала у волейбол – кожен тренер мріяв мати її у своїй команді. З волейболом Ванда дружила найдовше, грала у національній збірній. Закінчила Вроцлавський технологічний університет за фахом інженер-електрик. Але якось поїхала поміж скелі, і гори стали її світом.
«Перший день у скелях приніс мені досвід, який послабив усі мої попередні захоплення. Я знайшла щось для себе і відчула, що саме це - моє», - писала Ванда. Спочатку були гори Карконоші, потім Татри – 1962 року Ванда закінчила курс альпінізму і записалася до високогірного клубу.
«А потім я почула, що гори шелестять, криволісся шелестить, сосни шелестять, хоч вітру нема. Що шепочуть гори, що там нема тиші, що шумують струмки, вітер гомонить десь далеко на хребті Менгушовецьких вершин. Я пам’ятаю, як сиділа на березі Морського Ока і думала, що тут так гарно, що я могла б бути тут постійно, що хотіла б залишитися тут назавжди» - згадувала Ванда.
1962 рік! Альпінізм був світом чоловіків. Дівчата у товариствах траплялися. Але їхньою функцією було готувати унизу чай, поки «справжні альпіністи» тренуються. Ванда зігнорувала це правило з першого з разу, коли її взяли за компанію «до чаю». Під самою вершиною колеги неочікувано почули сапання Ванди – вона забралася високо на гору без страховки і без страху. Утім Ванда ще не раз чутиме, що жінки для альпінізму не годяться, бо вони слабші і з жінками тільки морока.
Особливо прославився своїми антижіночими висловами бескидський гураль Єжи Кукучка. Славний Кукучка з часом здобуде всі 14 вершин висотою понад 8000 метрів і стане легендарним. Він відзначав, що «в альпінізмі, як і в шахах, є простір для творчості та змагання». Але жінок у цій творчості та змаганнях категорично не бачив, бридко обзивав альпіністок, не добираючи слів.
1988 року на Олімпійських іграх у Калгарі разом з Рейнхольдом Месснером Кукучка був нагороджений срібним олімпійським орденом. Рейнхольд Месснер відмовився взяти медаль, бо вважав альпінізм творчістю. Кукучка, для якого альпінізм був змаганням, медаль взяв.
Для Ванди Руткевич скелелазіння також було спортом і змаганням. Зухвала дівчина з часом своєю впертість з часом переконає навіть Кукучку – він нестиме її на власних плечах під К2. Під К2 Ванда йшла зі зламаною ногою, на милицях, 62 км льодовиком. Для шерпів тоді стала символом білої жінки.
Єжи Кукучка загинув на висоті 8300 метрів 1989 року під час підйому на Лхоцзе новою дорогою через тоді ще непідкорену південну стену.
Ванда Руткевич загине на висоті 8300 м в 1992-му під час здобуття Канчендзонги.
Пам’ятні таблиці на честь Кукучки і Руткевич є поруч на Символічному кладовищі поблизу Остерви в Словацьких Татрах.
Чи думала Ванда про смерть? Смертей у горах вона бачила багато. Ті, хто пам’ятав Ванду, відзначали, що Ванда не ділилася особистими переживаннями. Так, була яскравою, харизматичною, уміла прихиляти до себе людей, її обожнювали, охоче підтримували її експедиції, Ванда зачаровувала елегантним виглядом, гарною мовою, скромністю і вразливістю у розповідях про гори; любила медійну увагу, писала статті і книги. Але у душу не пускала і на складні теми не говорила.
Ванда увірвалася в чоловічий світ альпінізму і це було важко не тільки фізично. Фізично дівчина могла дати фору не одному колезі, саме це і ставало проблемою. «Якась там Ванда» сміє бути швидшою і вправнішою! Спочатку Ванду не хотіли брати у серйозні експедиції, побоюючись, що вона буде слабкою ланкою, потім не брали, бо відбирала у них чистоту чоловічої перемоги. Наче ставила під сумнів складність їх вершин.
Ванда прийняла і цей виклик. Ставилася до гір як до конкуренції. Вигравала бої за вершини в Татрах, Альпах, Андах, Памірі, Гіндукуші та Гімалаях, часто була першою жінкою на цих вершинах.
Заміжньою Ванда побувала двічі. Кожного разу шлюб тривав зо три роки. Навіть найкращі чоловіки не вжилися із Вандою, бо бачили шлюб інакше, а в неї тільки гори та гори в голові… Завойовниця непотрібного!
«Найбільше дратує людей те, що ми ризикуємо своїм життям заради того, що комусь здається абсолютно непотрібним і марним. Але, може, це потрібно тим, хто робить! Можливо, це їм просто необхідне, щоб жити, - писала Руткевич.
Гори були її світом. Жити самій важко – потрібні сили, цілеспрямованість, прийняття самотності. Багато людей, особливо жінки, так не можуть – вони живуть для інших. Пам’ятаймо, які це роки. Ванда обрала своє життя, без компромісів. Не заперечувала цінностей інших. Просто вперто робила те, що було її внутрішньою потребою.
16 жовтня 1978 року Ванда Руткевич зійшла на вершину Евересту. Перша європейка. Перша з поляків. Жінка. Того ж дня Кароль Войтила був обраний римським папою. Через рік, під час свого візиту до Польщі, Іван Павло ІІ сказав Руткевич: «Добрий Бог так хотів, щоб ми в один і той же день зійшли так високо».
Після Евересту Ванду холодно привітали колеги – відібрала чоловікам першість! Але у низинах Руткевич стає зіркою. Вона охоче дає інтерв'ю, її пес Єті привезений з Непалу, є загальним улюбленцем і талісманом.
Та Ванда не зупиняється. Руткевич навіть зірці - непросто. Чоловіча компанія альпіністів далі підрізає їй крила. Тому вона робить висновок, що потрібно популяризувати жіноче скелелазіння. Тож організувала і повела у Гімалії першу жіночу експедицію.
Керівниця багатьох експедицій, прекрасна організаторка, Ванда викликала повагу, та часто, через свою рішучість, й нелюбов. Важкі рішення в екстремальних умовах приймала жорстко і безапеляційно.
Легендарна альпіністка, яка здобула вісім із чотирнадцяти восьмитисячників. Тверда, мов скеля, долає неймовірні спортивні навантаження, виходить поза усі межі можливого, бере найвищі вершини. Героїчна Ванда не мала ні друзів, ні подруг. Надто зухвала і складна. Навіжена.
Навіть чоловіки визнали: є альпінізм чоловічий, є жіночий і є… Ванда.
У якийсь момент Ванда зрозуміла, що геть не може жити звичайним земним життя. Вигадала план «Караван мрій», хотіла бути першою із жінок, яка здобуде усі восьмитисячники. «Я буду ходити від долини до долини, через різні вершини, як колись каравани», - планувала вона. Проте під цю ідею не отримала відпустку в Інституті математичних машин, де пропрацювала все життя. Тож залишила собі тільки гори.
Ванда мала намір підкорити всі вершини протягом року. Колеги відмовляють. Руткевич уже 49 років, її фізична форма підупала. Та Ванда прагне довести, що так само може все. На наступні восьмитисячники з Вандою йти ніхто не хоче — вона стала набагато повільнішою. Самотня (хоча у складі експедицій) підкорює Чо-Ойю та Дхаулагірі. Самотня гине на Канчендзонзі.
Є версія, що Ванда хотіла залишитися в горах. Її мати, Марія Блашкевич, роками була впевнена, що кохана дочка жива…
На Канчендзонгу з Вандою підіймався мексиканський альпініст Карлос Карсоліо. Карлос здобув вершину першим і на зворотному шляху зустрів Руткевич на висоті близько 8300 метрів. Ванда начебто відмовилася повернутися з ним у нижчий табір, вирішила перечекати ніч (без належного спорядження) і продовжити сходження на наступний день. Ванда просила тільки позичити їй на ніч пухові штани, йому вже непотрібні. Не позичив…
Тіла Ванди Руткевич так і не знайшли. Гори не віддали Ванди. Дату смерті встановлено символічно.
Після загибелі Ванди про силу її особистості, її пронизливу самотність й амбітність у горах заговорили ще більше і відвертіше.
Цікавим є документальний фільм про Ванду Руткевич авторства Анни Пєтрашек, режисерки, яка побувала у багатьох високогірних експедиціях, під назвою «У тіні Евересту».
«Мамо, там космос над вершинами, - згадує у фільмі слова Ванди її мама. – Мамо, там космос, розумієш? Не хочу звідти повертатися».
