Замок у Пщині – історія мов з казки

Замок у Пщині справжня перлина сілезької культурної спадщини, що сягає далекого XI століття.

Це чудове місце зазнало багато трансформацій, зберігши при цьому свої оригінальні деталі і характерний стиль. Час тут сповільнюється, а кожен куточок розповідає свою захоплюючу історію.

Початки

Замок Пщина –  незвичайний літопис історії. Перші згадки про оборонну споруду з’являються у  XI-XII століттях, тут за П’ястів була сторожова вежа на торговому шляху з Київської Русі до Моравії.

На початку XV століття представниця русько-литовського роду княгиня Олена, донька чернігівського князя Дмитра Корибута, звела на місці сторожової вежі цегляний готичний замок. Далі замок належав герцогам  Рациборзьким, а згодом родині Турзо, і був зразком готичної архітектури.

Наступні століття принесли почергові зміни власників і трансформації замку.

У XVI столітті замок перебудували на палац у стилі ренесансу, а у XVIII столітті – у стилі бароко. Аж перейшов до рук роду Гогбергів, які надали будівлі вигляду класики з французьким акцентом.

Під час Другої світової війни, попри окупацію (у замку розташовувалася саперна школа), руйнувань, на щастя, вдалося уникнути. У замку вціліли оригінальні інтер’єри та меблі, що робить його однією з найцінніших пам’яток житлової архітектури в Польщі.

Після війни, в 1946 році, у приміщенні відкрили Музей замку Пщина.

Дух Дейзі

Замок у Пщині має свою даму, білого привида. Цілком реальну особу. Графиня Дейзі, насправді Марія Тереза Олівія Гогберг фон Плесс (1873-1943), англійська аристократка, чиє життя переплелося з однієї з найбагатших аристократичних родин Німеччини. Шлюб Дейзі з Яном Генріхом Гогбергом, герцогом Пщинським, стався внаслідок інтриг її матері та безгрошів’я родини.

Ян Генріх XI був одним з найбагатших у Німецькій імперії аристократом і дуже сучасним фермером. Він закрив територію навколо своєї резиденції для великої промисловості і побудував шахти. Вкладав чималі кошти: регулював річки й осушував болота, проводив масштабні дренажні роботи, залучав наукові інституції, запроваджував добрива та машини для обробітку землі, відновлював ліси та розводив європейських зубрів.

Його найприбутковішим підприємством була броварня в Тихах, яка приносила 15% доходу Гогбергів.

Перші роки шлюбу Дейзі та її чоловік провели в подорожах Європою. Бавилися на балах, полюваннях і бенкетах, де були присутні вершки німецької та англійської аристократії.

Молодому подружжю надали в користування головну резиденцію родини – замок у Ксьонжі. Однак величезна будівля не сподобалася Дейзі. Вона більше цінувала менший палац у Пщині. Особливо любила мисливський будиночок, який нагадував їй англійські замки.

Дейзі була неординарною особистістю, ексцентричною. Є історія про те, як сімейний обід в палаці, Дейзі  завітала у сукні з мішковини.

Однак Дейзі вражала не тільки оригінальністю одягу. Вона була надзвичайно розумною та освіченою жінкою. Захоплювалася літературою, мистецтвом і музикою. Займалася благодійністю, підтримувала дітей та жінок.

Як Дейзі рятувала екологію Нижньої Сілезії

З 1903 року герцогиня Дейзі, славнозвісна пані замків Ксьонж і Пщина, дбаючи про підданих, постановила знайти причину  хвороб жителів міста Валбжих. І встановила, що головною проблемою було забруднення природного середовища.

Річка Пелчниця, яка протікає через Валбжих, збирала на своєму шляху всі фабричні і каналізаційні відходи. Береги – колись мальовничі і романтичні – забудували робітничими поселеннями, форель, яка раніше водилася в її водах, зникнула безповоротно. Пелчниця перетворилася на смердючу стічну канаву, отруюючи околиці страшним запахом, що досягав аж до терас замку Ксьонж.

Протест Дейзі на адресу місцевої влади закінчився просто «інспекцією». Однак перевірка підтвердила, що отруєна вода є причиною епідемії холери і тифу, що регулярно забирають тисячі людських життів.

Дейзі вирішила знайти джерело отрути. І встановила, що десятки фабрик скидають у річку свої відходи. Вражена була й  тим, що вздовж берегів тягнулися фабричні прибудови і заразом криниці, звідки люди черпали питну воду.

Дейзі продовжувала свої дослідження, дійшла до прусської влади в Берліні, звернулася до самого цісаря. Але без толку.

Графиня зрозуміла, що її власних емоцій недостатньо, що потрібні наукові підтвердження. Відтак звернулася з проханням про експертизу до бактеріологів Вроцлавського університету. Наступну експертизу зробили вже фахівці у Великій Британії. Під керівництвом доктора Гріна група інженерів запроєктувала ефективну каналізаційну систему. Ліквідували прибережні колодязі і провели водогін Забруднену річку закрили, і в житлових районах вона досі тече під землею. Окремо запроєктували найкращу на ті часи систему очищення стоків. Дейзі з гордістю презентувала проєкт під назвою «Рапорт комісії Гріна» прусському уряду  в Берліні. У 1905 році цісар повідомив їй особисто, «що проєкт, який так завзято відстоювала, буде реалізований».

Велике підприємство – «очищення річок» – припинило свою діяльність у 1912 році. Показовий факт: остання епідемія тифу на тих землях сталася 1911 року, щоб уже більше не повторитися.

Після закінчення війни Дейзі значно збідніла, втратила маєтки, та не повагу. На її похорон  у липні 1943 року зійшлося сотні людей, незважаючи на офіційну заборону влади. Дейзі фон Плесс була не тільки символом багатства й екстравагантності, а людиною з великим серцем та соціальною відповідальністю.

1 травня 2009 року на ринковій площі в Пщині встановили лавку принцеси Дейзі. Це робота пщинського скульптора Йоахіма Краковчика.