У Нижній Сілезії замків і палаців – цілі сади. Але Хойнік не сплутаєте з жодним. Бо аби дійти до нього, треба добряче спітніти. А щоб піднятися на вершину вежі – подолати страх висоти. Замок добре видно з дороги і більш-менш можна орієнтуватися, яким шляхом до нього йти.
Замок Хойнік височіє на вершині однойменної гори у Карконошах, 627 метрів над р.м. Із південно-східного боку замку 150-метрова прірва, яка веде у так звану Пекельну Долину. Оборонна споруда перебуває під охороною Карконошського національного парку. Щоб дійти до замку, треба вибрати один із маршрутів, прокладених у парку, оплатити вхід у парк, й налаштуватися на мінімум 30 хвилин крутого підйому.
Цікаво підійматися на Хойнік чорною туристичною трасою, через каміння, коріння, навіть крізь печеру, а спускатися – червоною, майже асфальтованою дорогою.
Назва Хойнік означає «розташований на вершині, вкритій хвоєю» – тут справді багато хвойних дерев сімейства соснових. Німецький лінгвіст Генріх Адамі в своїй праці про географічні назви Сілезії, опублікованій у 1888 році у Вроцлаві, зараховував Хойнік до групи населених пунктів, назви яких є похідними von choina = Fichte. А Choinasty трактує як Fichtenberg (смерекова гора).
Те, що тут гори, відчуєте відразу. Що смерекові – переконаєтесь. Прекрасні пейзажі й цілюще хвойне повітря будуть нагородою. Замок з’явиться лише насамкінець маршруту.
Тут знову доведеться купити вхідний квиток. На ньому, до речі, є коротка історія замку і карта з описом місць, які знаходяться поруч.
Перша писемна згадка про замок Хойнік датується 1364 роком. Тоді він став мурованим. З 1419 року замок був власністю відомої німецької родини Шаффготш.
У першій половині XVI століття, ймовірно, через страх турецької навали, будівля була модернізована. Замок оточили стінами з бійницями, адаптованими до застосування вогнепальної зброї. Імовірно, в цей період була зроблена кухня з великим каміном; будівлі біля воріт і в нижній частині поміж мурами (будинок командира і стайні).
На початку XVII століття власником замку був Ганс Ульріх фон Шаффготш. Під час Тридцятилітньої війни прихилився до ідей імператора Фердинанда II і служив в армії під командуванням Альбрехта Валленштейна. Коли імператор втратив довіру до свого генерала, Ганса Ульріха заарештували, звинуватили у зраді й обезголовили. Всі статки родини Шаффготш конфіскували. 1641 року син Ганса Ульріха, Крістофер Леопольд відновив велику частину втраченого в замку Хойнік. Умовою був його перехід у католицтво.
1675 року під час бурі у замок потрапила блискавка. Пожежа знищила верхній замок і верхівку вежі. Замок більше ніколи не відновився як оборонний. Але швидко став визначною туристичною пам'яткою.
Першими мальовничу руїну відвідали відпочивальники з курортного містечка Тепліце, що неподалік. У 1822 році під замком був організований пункт, де можна було винайняти гідів. У руїнах замку відкрив трактир, у якому велися пам’ятні записи.
1823 року збудували сходи на вежу. 1860 року північний бастіон замку облаштували під туристичний притулок.
Після Другої світової війни замок швидко став знову доступним для туристів. У 1947 р. на замку відновив роботу притулок. Більші ремонтні роботи провели в 1949 році. Тоді ж з’явився перший невеликий музей, так звана Готична кімната. У грудні 1963 р. через загрозу обвалів замок закрили для відвідування. Ремонт почався восени того ж року. Формально закінчився тільки через 10 років.
У 1993 році замок став резиденцією Братства лицарів замку Хойнік, який дбає про оборонну споруду і організовує тут різноманітні турніри. Найвідоміший з них (щороку наприкінці серпня) – стрілецький «За золотий пояс замку Хойнік» У 1993-1994 рр. стараннями Братства зробили металеві сходи на башту. У 2007 р. встановили гранітний пам'ятник на честь візиту в 1956 році Кароля Войтили з групою студентів.
Це факти, але, як кожен замок, Хойнік має свої легенди. Одна з них розповідає про Кунегунду - дочку багатого власника замку. За руку бажаної нареченої змагались багато лицарів. Проте, дівчина поставила одну умову – вийде лише за того, хто у повному обладунку об’їде навколо стін замку. Це була непроста задача, бо, як відомо, із південно-східного боку замку 150-метрова прірва ... Багато хоробрих лицарів загинуло, намагаючись виконати умову дівчини. А та лиш посміювалась…
Однак після довгих років очікування і невдалих спроб, знайшовся лицар, який сподобався Кунегунді, і для якого вона була ладна відмовитися від такої умови. Однак гордий лицар прийняв виклик. Зав’язав коневі очі, щоб той не полохався крутих стежок, і об’їхав неприступну фортецю. Радісна Кунегунда вибігла лицарю назустріч. А той навіть не зліз з коня. Зневажливо кинув, що не хоче одружуватись із дівчиною, через яку загинуло стільки достойних чоловіків, і поїхав геть. Дівчина від відчаю і приниження сама кинулася в прірву, де пропало багато її шанувальників... Утім, кінець легенди має кілька версій, і можна вибрати собі більш оптимістичну, про те, як Кунегунду урятував Дух Гір…
Диявольську Ущелину і всю Єленьогурську долину можна побачити з вежі, яка є чудовим оглядовим майданчиком.
Налаштуйтесь, що відвідання Хойніка: підйом, скелелазіння, екскурсія замком, фотосесії, спуск – займуть до п’яти годин часу. Але це буде час, наповнений вартісними враженнями.
Сторінка замку Хойнік - http://www.chojnik.pl/
