Ряшів – місто in plus

Ряшів – чудеса над річкою Віслок

Револьвер з кулями з тютюну, диби на підземному туристичному маршруті, замок-фортеця, вілли в стилі модерн, ведмедики у Музеї анімації – Ряшів пропонує розваги для усіх і кожного!

Обов’язково треба відвідати

Шляхом, на якому пізніше виріс Ряшів, у V столітті н.е. йшов на азіатські завоювання Аттіла – вождь гунів, який, за легендою, похований у Перемишлі. Середньовічні мури – свідки неабиякої історії міста. Мандрували цими дорогами купці з цілого світу, російські бояри, польські королі, австрійські імператори, блукали тут дикі орди та озброєні армії.

Ряшів пережив кілька пожеж, але після кожної облоги місто відбудовувалося і зміцнювалось. Щоб пізнати історію Ряшева, треба побачити його пам’ятки – вони найкраще розкажуть, що відбувалося протягом століть.

Заснували місто Ряшів, можливо, останні князі з династії Романовичів Андрій чи Лев ІІ як прикордонне торгово-ремісниче місто. У середині XIV ст. оборонне містечко стало центром волості, 1354 року отримало магдебурзьке право від Казимира III, який віддав місто у володіння Яну Пакославу (той згодом став підписуватись Ряшівський). Місто належало до Перемишльської землі Руського воєводства. Після вгасання роду Ряшівських місто перейшло 1589 р. до старости жидачівського Миколая Спитка Ліґензи. Тоді місто налічувало 2500 мешканців. 1638 року Ряшів став власністю князів Любомирських. 1658 р. Єжи-Себастьян Любомирський заснував Колегіум Піарів. На той час це була друга така школа на всю Польщу.

Історична частина міста та головні пам’ятки зосереджені навколо середньовічного Ринку.

Ринок у Ряшеві – це центральна частина Старого міста. Посеред Ринку, як самотній корабель, височіє представницька будівля Ратуші з XVI століття (нинішнього вигляду ратуша набула у  XIX ст.). Ратуша прикрашає ринкову площу і є найбільш характерною спорудою міста.

З  трапецієподібної площі Ринок, з якої в XIV ст. починалось місто Ряшів, сходимо під землю. На 10 метрів униз веде підземний туристичний маршрут «Ряшівські підземелля». Він з’єднує 25 підвалів та 15 коридорів в один пішохідний шлях протяжністю 369 метрів. Цей, здавалося б, короткий відрізок має чимало пам’яток періоду середньовіччя. Диби, револьвер з кулями з перцем та тютюном, великий запас угорського вина «Токай», якому понад сто років – це лише деякі з багатьох предметів, знайдених у атмосферних цегляних підвалах із кам’яними порталами та готичними склепіннями. Несподіванкою на одному з поворотів маршруту є скляні двері, через які можна бачити гостей вишуканого ресторану готелю «Амбасадорський», який теж міститься у підземеллі.

Червоні спідниці із синіми поясами й темно-сині, гаптовані сердаки мешканок Ряшева; біле, оздоблене червоними нитками вбрання іншого етносу – лясовяків, представляє колекція Етнографічного музею імені Францішка Котули в будинку № 6 на площі Ринок. Наймолодших зацікавить велика колекція післявоєнних іграшок. Місцеву історію розповість  Музей історії міста Ряшева у будинку №12.

Замок Любомирських – сьогодні резиденція окружного суду, вирізняється вражаючим кам’яним укріпленням із бастіонами. Бастіони носять імена святих: Францішек, Анджей, Ієронім та Марія, а їх кути увінчані башточками. Замок мав бути втіленням італійської моделі palazzo in fortezza (укріпленим палацом), що було модно в епоху Відродження. Місцева легенда каже, що незважаючи на рови та бастіони, росіяни ввірвалися в замок, який відчайдушно захищали барські конфедерати. Мельник Людера, якого перед тим добряче відшмагала господиня маєтку Йоанна Любомирська, помстився „господарям”, підпаливши фортечний міст у той час, коли конфедерати розпочали атаку на позиції противника, відрізавши їм шлях назад. Замок тримав оборону і від татарської навали, і від шведського потопу. У вересні 1939 р. німці утримували в замку Вінцентія Вітоса, примушуючи його сформувати польський колабораційний уряд; на що триразовий прем’єр-міністр Другої Речі Посполитої все одно не погодився.

Поблизу замку розташований літній палац родини Любомирських, а неподалік, на алеї Під каштанами – рядочок сецесійних кам’яниць. Еклектичний будинок № 6 прикрашає бюст Адама Міцкевича, Вілла № 8 – зразок швейцарського стилю, а будинок під № 10 – «Під совою» – нагадує замок, пухке обличчя-сонце, виконане в техніці sgrafitto, ніби виглядає з-за його фасаду.

Святині та казки

Єдині відомі в Польщі лицарські гробниці з бюстами померлих (а не як завжди – зі скульптурами у повен зріст) є  пам’ятниками пізнього ренесансу на місці поховання роду Ряшівських.  Гробниці побачите в найдавнішому парафіяльному костелі святих Станіслава та Войцеха.  Є версія, що гробниці були виконані в майстерні учня Санті Гуччі, придворного художника Зигмунда Старого,  Стефана Баторія та Анни Ягеллонської.

У монастирському комплексі отців Бернардинців паломників приваблює святилище Матері Божої Ряшівської – Її пізньо-готична дерев’яна фігурка нагадує, що в цьому місці бували об’явлення. У костелі – мавзолей роду Ліґензів, наступних, після Ряшівських, власників міста. Миколай Спитек Ліґенза, який заснував монастир Бернардинців, був похований під порогом святині. Саме Ліґенза виступив ініціатором будівництва замку, піклувався про гідне поховання роду Ряшівських у Фарі та проявив себе як щедрий фундатор костелів, лікарень та притулків для бідних.

Найбільші ряшівські святині запрошують на Підкарпатський фестиваль органної музики (в липні та серпні).

Навпроти монастиря – театр імені Ванди Семашкової, заснований видатною актрисою наприкінці Другої світової війни у колишній будівлі Гімнастичного товариства „Сокіл”. Тут грали видатні режисери театру Казимир Деймек та Адам Ганушкевич. На двох сценах театру проходять Ряшівські театральні зустрічі та Міжнародне бієнале театральних плакатів. У театрі міститься також єдина в Польщі постійна галерея творів теоретика авангардного театру, живописця та сценографа Юзефа Шайна.

Наймолодших чекає Музей анімації, розташований неподалік площі Ринок. Це музей мультиків і вечірніх казок, які телебачення транслювало малюкам на добраніч, а також ляльок, малюнків і творів мистецтва з ними пов’язаних.

Щороку 3 травня відзначають Свято Паняги, тобто головного пішохідного бульвару міста – вулиці 3 травня. «Панягою» улюблену вулицю називають місцеві, це скорочення від колишньої назви вулиці – Панська. Свято завжди проходить весело та гучно, місцеві майстри виставляють свої вироби, кличуть на майстер-класи, пригощають регіональними стравами, запрошують до танцю та на концерти зірок.

Якщо хочете відпочити у тиші – підіть на бульвари біля річки Віслок; якщо прагнете більшої активності – виберіться до заповідника Лисяча Гора, там можна погасати на велосипеді.

Місто також є серцем «Авіаційної долини», регіону з 70-річною традицією, де зосереджено велику кількість компаній авіаційної промисловості, дослідницьких центрів і шкіл пілотів. Тож зацікавить і тих, що люблять крила й мотори.